Анатолий Болутенко,
г. Гродно, Беларусь
Родился в 1936 году в Беларуси, 37 лет прожил в Украине, в том числе, 31 год в городе Львове, теперь живу в Беларуси, в городе Гродно.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Где же такая загнившая нива?
Может Чернобыль духовный прошёл?
Жизнь христиан и в темнице счастлива,
Кто в своём сердце Иисуса нашёл.
Царь Давид перед Голиафом видел Израильский народ не грешников,за свои грехи стоящим перед наказанием за свои грехи,а "ВОИНСТВО Бога живого".Благословений вам. Комментарий автора: Да, действительно, тому, кто принял Христа,
жизнь во всех обстоятельствах радостна и хороша.
И для меня тоже:
Жизнь светом полнится моя,
Доволен радостным итогом:
Иду дорогой узкой я
С Великим и Могучим Богом.
Но беда тому христианину, который только радуется
своему спасению и не видит перезревшее поле
погибающих грешников, и у него не болит за них сердце.
В Ион.4.35 Христос говорит:
«А Я говорю вам: возведите глаза ваши и посмотрите на нивы,
как они побелили и поспели к жатве».
Но нет жнецов, уже чернеет колос,
И пропадает зрелое зерно,
Пока не слышим тихий Божий голос,
А Божья нива белая давно.
Такая перезревшая нива, к большому сожалению, у нас, в Беларуси.
Буду рад, если в вашем регионе, другая ситуация,
и жнецы успешно жнут на Божьем поле и собирают обильный урожай.
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
